КОМУНІКАЦІЯ ЯК ФЕНОМЕН ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Автор(и)

  • Тетяна Пісна

DOI:

https://doi.org/10.31865/2414-9292.12.2020.206753

Ключові слова:

комунікація, викладач, взаємодія, моделі комунікації.

Анотація

У статі визначено сутність основних моделей комунікацій та окреслено їхнє місце в процесі педагогічної взаємодії. Досягнення мети обумовлює вирішення таких завдань: визначити стан досліджуваної проблеми в роботах вітчизняних і зарубіжних науковців; охарактеризувати моделі комунікації; розкрити сутність індивідуального стилю професійної діяльності викладача в процесі педагогічної взаємодії. Ураховуючи те, що сьогодні відбуваються значні інтеграційні процеси та формування більш сучасного інформаційного середовища, процес комунікації набуває нового значення, бо ще не досліджено багато особливостей комунікативних процесів: форм передачі й збирання інформації; методи її акумулювання, відбору тощо. Тому і виникає необхідність більш детально розглянути поняття «комунікація» та визначити її місце в соціальній взаємодії, зокрема в педагогічній діяльності.

Посилання

Аристотель. (2000). Риторика. Поэтика [пер. с древне-греч.]. Москва, Российская Федерация: Лабиринт.

Винер, Н. (1983). Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине. Н. Винер, И. В. Соловьева, Г. Н. Поварова (пер.); Г. Н. Поварова (ред). 2-е изд. Москва, Российская Федерация: Наука;

Волкова, Н. П. (2006). Професійно-педагогічна комунікація: навчальний посібник. Київ, Україна: Видавничий центр «Академія».

Ганжуров, Ю. (2004). Політична комунікація. Політичний менеджмент, 2, 121–129.

Єжижанська, Т. С. (2010). Основні підходи до вивчення комунікації. Наукові записки. Серія «Культура і соціальні комунікації», 2, 28–35.

Зернецкая, О. В. (2008). Проблеми конкурентного развития системы глобальной коммуникации. Глобальное конкурентное

пространство (с. 630–666). Разд. ХIII. Киев, Украина: КНЕУ.

Квіт, С. М. (2008). Масові комунікації: підручник для студентів

ВНЗ. Київ, Україна: Видавничий дім «Києво-Могілянська академія».

Коваленко, В. А., Коваленко, М. Ю. (2012). Теория коммуникации: ученик для бакалавров. Москва, Российская Федерация: Издательство Юрайт.

Курбан, О. В. (2009). Соціальна комунікація в системі наукового знання. Інформаційне суспільство, 10, 64–66.

Лещев, С. В. (2002). Коммуникативное, следовательно, коммуникационное. — Москва, Российская Федерация: Эдиториал УРСС.

Леонтьев, А. А. (1997). Психология общения. 2-е изд. Москва, Российская Федерация: Смысл.

Орбан-Лембрик, Л. Е. (2010). Психологія професійної комунікації. Чернівці, Україна: Книги-ХХI.

Почепцов, Г. Г. (2003). Теория коммуникации. Москва, Российская Федерация: «Рефл-бук», Киев, Украина: «Ваклер».

Войтко, В. І. (Ред.). (1982). Психологічний словник. Київ, Україна: «Вища щкола».

Різун, В. В. (2008). Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 «Журналістика та інформація». Київ, Україна: Видавничий центр «Просвіта».

Романенко, Є. (2012). Комунікація як необхідна складова розвитку сучасного суспільства. Науковий вісник «Демократичне врядування», 9, 2–6.

Ткачова, Ю. (2012). Становлення та перспективи розвитку комунікативної парадигми у філософії. Науковий вісник Чернивецького університету: збірню наук. праць. Філософія, 638-639, 96–100.

Тухватулина, Л. Р. (2006). Принципы классификации моделей комуникации. Вестник ТГПУ. Серия: гуманитарние науки, 7(58), 49–53.

Холод, О. М. (2013). Комунікаційні технології. Київ, Україна: «Центр учбової літератури».

Ясперс, К. (1991). Смысл и назначение истории. Москва, Российская Федерация: Политиздат.

##submission.downloads##

Опубліковано

2020-06-30

Як цитувати

Пісна, Т. (2020). КОМУНІКАЦІЯ ЯК ФЕНОМЕН ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ. Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти, (12), 216–226. https://doi.org/10.31865/2414-9292.12.2020.206753

Номер

№ 12 (2020)

Розділ

Статті

Ліцензія

    1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
    2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
    3. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).