DOI: https://doi.org/10.31865/2414-9292.12.2020.206753

КОМУНІКАЦІЯ ЯК ФЕНОМЕН ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Тетяна Пісна

Анотація


У статі визначено сутність основних моделей комунікацій та окреслено їхнє місце в процесі педагогічної взаємодії. Досягнення мети обумовлює вирішення таких завдань: визначити стан досліджуваної проблеми в роботах вітчизняних і зарубіжних науковців; охарактеризувати моделі комунікації; розкрити сутність індивідуального стилю професійної діяльності викладача в процесі педагогічної взаємодії. Ураховуючи те, що сьогодні відбуваються значні інтеграційні процеси та формування більш сучасного інформаційного середовища, процес комунікації набуває нового значення, бо ще не досліджено багато особливостей комунікативних процесів: форм передачі й збирання інформації; методи її акумулювання, відбору тощо. Тому і виникає необхідність більш детально розглянути поняття «комунікація» та визначити її місце в соціальній взаємодії, зокрема в педагогічній діяльності.

Ключові слова


комунікація; викладач; взаємодія; моделі комунікації.

Повний текст:

PDF

Посилання


Аристотель. (2000). Риторика. Поэтика [пер. с древне-греч.]. Москва, Российская Федерация: Лабиринт.

Винер, Н. (1983). Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине. Н. Винер, И. В. Соловьева, Г. Н. Поварова (пер.); Г. Н. Поварова (ред). 2-е изд. Москва, Российская Федерация: Наука;

Волкова, Н. П. (2006). Професійно-педагогічна комунікація: навчальний посібник. Київ, Україна: Видавничий центр «Академія».

Ганжуров, Ю. (2004). Політична комунікація. Політичний менеджмент, 2, 121–129.

Єжижанська, Т. С. (2010). Основні підходи до вивчення комунікації. Наукові записки. Серія «Культура і соціальні комунікації», 2, 28–35.

Зернецкая, О. В. (2008). Проблеми конкурентного развития системы глобальной коммуникации. Глобальное конкурентное

пространство (с. 630–666). Разд. ХIII. Киев, Украина: КНЕУ.

Квіт, С. М. (2008). Масові комунікації: підручник для студентів

ВНЗ. Київ, Україна: Видавничий дім «Києво-Могілянська академія».

Коваленко, В. А., Коваленко, М. Ю. (2012). Теория коммуникации: ученик для бакалавров. Москва, Российская Федерация: Издательство Юрайт.

Курбан, О. В. (2009). Соціальна комунікація в системі наукового знання. Інформаційне суспільство, 10, 64–66.

Лещев, С. В. (2002). Коммуникативное, следовательно, коммуникационное. — Москва, Российская Федерация: Эдиториал УРСС.

Леонтьев, А. А. (1997). Психология общения. 2-е изд. Москва, Российская Федерация: Смысл.

Орбан-Лембрик, Л. Е. (2010). Психологія професійної комунікації. Чернівці, Україна: Книги-ХХI.

Почепцов, Г. Г. (2003). Теория коммуникации. Москва, Российская Федерация: «Рефл-бук», Киев, Украина: «Ваклер».

Войтко, В. І. (Ред.). (1982). Психологічний словник. Київ, Україна: «Вища щкола».

Різун, В. В. (2008). Теорія масової комунікації: підруч. для студ. галузі 0303 «Журналістика та інформація». Київ, Україна: Видавничий центр «Просвіта».

Романенко, Є. (2012). Комунікація як необхідна складова розвитку сучасного суспільства. Науковий вісник «Демократичне врядування», 9, 2–6.

Ткачова, Ю. (2012). Становлення та перспективи розвитку комунікативної парадигми у філософії. Науковий вісник Чернивецького університету: збірню наук. праць. Філософія, 638-639, 96–100.

Тухватулина, Л. Р. (2006). Принципы классификации моделей комуникации. Вестник ТГПУ. Серия: гуманитарние науки, 7(58), 49–53.

Холод, О. М. (2013). Комунікаційні технології. Київ, Україна: «Центр учбової літератури».

Ясперс, К. (1991). Смысл и назначение истории. Москва, Российская Федерация: Политиздат.