ПРИРОДА І ПРИРОДНИЧА КОМПЕТЕНТНІСТЬ В ІСТОРІЇ КУЛЬТУРИ ТА ПЕДАГОГІЦІ

Анотація

Розглянуто проблему формування природничої компетентності під кутом зору світоглядних основ взаємовідносин людини і природи в історії культури, наголошено на розробках новітніх педагогічних студій.

Проаналізовано динаміку: від взаємин з природою первісної людини, міфів Античності та перших уявлень про світ, через Середньовіччя та її інтерпретацію Світового дерева на вершині якого постає Бог до Нового часу і його наукових відкриттів, через бароко, мань’єризм, романтизм, модернізм і авангард, мистецьку спадщину з арістотелевським мімезисом та пейзажом і натюрмортом, глобалізацію, загострення екологічних проблем ХХІ ст. на фоні усвідомлення людством конечності природних ресурсів.

Підкреслено важливість самостійного осмислення здобувачем природи і себе в ній як її невід’ємної частинки, особистісного характеру формування природничої компетентності, необхідність засвоєння природничих знань на методичному рівні, вільного оперувати ними, застосовувати в педагогічній практиці викладання з метою соціалізації та творчої самореалізації учня, для розширення та поглиблення його пізнавального досвіду, формування екологічного мислення й поведінки.

Наголошено на кризі взаємовідносин людини й природи і можливості її подолання за умови формування природничої компетентності, всеохопного та різнобічного вивчення основних складових природного середовища, спроби виправлення порушення природної рівноваги, відмові від споживацького ставлення до природних ресурсів та суттєвого переосмислення ціннісних пріоритетів розвитку сучасного суспільства.

Робиться висновок про необхідність подальшого дослідження витоків природничої компетентності з точки зору живої спадщини історично-культурологічних і філософських джерел, що сягають сивої давнини та є джерелом виховання та освіти. Природнича компетентність формується через інтеграцію знань, умінь і ціннісних орієнтацій, спрямована на розвиток здатності до дослідження природного середовища та усвідомлення важливості його збереження, сприяє вихованню екологічно свідомої, дослідницьки орієнтованої особистості, здатної до відповідального ставлення до природи.