Професіоналізм педагога: теоретичні й методичні аспекти

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЛІТЕРАТУРИ КРІЗЬ ПРИЗМУ АКАДЕМІЧНОЇ ЕТИКИ: ІТАЛІЙСЬКИЙ ДОСВІД ТА МІЖРЕГІОНАЛЬНІ ПРАКТИКИ

Ольга Біличенко — 2026-05-30

У статті здійснено теоретичне обґрунтування засад викладання літератури крізь призму академічної етики на основі аналізу італійського освітнього досвіду та визначено можливості його адаптації в українських міжрегіональних освітніх практиках. Актуальність дослідження зумовлена зростанням ролі академічної доброчесності в умовах цифровізації освіти та потребою формування у здобувачів навичок критичного мислення й відповідального ставлення до інтелектуальної власності.

Розкрито специфіку італійського підходу до викладання літератури, в якому академічна етика інтегрується у зміст і методи навчання та виступає фундаментом інтерпретації тексту. З’ясовано роль академічної етики як інструменту формування авторської позиції студента, розвитку аналітичного мислення та запобігання проявам академічної недоброчесності. Особливу увагу приділено досвіду Пізанського університету як репрезентативної моделі поєднання філологічної традиції, міждисциплінарності та етичних стандартів академічної взаємодії.

Методологічну основу дослідження становлять компаративний аналіз, теоретичний аналіз і синтез, моделювання та узагальнення педагогічного досвіду, що забезпечило комплексне вивчення проблеми. Емпіричну базу склали результати міжнародної академічної співпраці, зокрема участь у програмах Erasmus+ та викладацька діяльність у Пізанському університеті.

Окреслено можливості імплементації італійських підходів у міжрегіональні освітні проєкти ДВНЗ «Донбаський державний педагогічний університет» та Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка. Доведено, що інтеграція принципів академічної етики у методику викладання літератури сприяє підвищенню якості гуманітарної освіти, розвитку інтерпретаційної автономії здобувачів та формуванню їхньої етичної свідомості в умовах міжкультурного діалогу.

ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ В УМОВАХ СУЧАСНИХ ВИКЛИКІВ: ІНТЕГРАЦІЙНИЙ ПІДХІД І STEM-ПРАКТИКИ

Ірина Вікторенко — 2026-05-30

У статті досліджено проблему формування позитивної навчальної мотивації учнів початкової школи в контексті сучасних викликів, зумовлених воєнним станом та освітніми втратами. Узагальнено результати ретроспективних і сучасних досліджень, які підтверджують ефективність інтегрованого навчання у формуванні мотивації. Проаналізовано нормативно-правове підґрунтя та практичний досвід упровадження STEM-освіти в початковій школі як засобу діяльнісної реалізації інтеграційного підходу та залучення учнів до дослідницької, проєктної і практичної діяльності. На основі аналізу теоретичних джерел і педагогічного досвіду виокремлено п’ять груп чинників формування позитивної навчальної мотивації: змістово-дидактичні, діяльнісні, особистісно-психологічні, соціально-комунікативні та технологічні. Зроблено висновок про взаємозв’язок інтегрованого навчання та STEM-освіти у формуванні позитивної навчальної мотивації та окреслено перспективи подальших досліджень, що пов’язані з розробленням методичного забезпечення й експериментальною перевіркою ефективності запропонованих підходів.

РОЗВИТОК КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ КАФЕДР ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ЯК ЧИННИК ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Володимир Заблоцький — 2026-05-30

У статті досліджено особливості розвитку кадрового потенціалу кафедр закладів вищої освіти як одного з ключових чинників забезпечення якості вищої освіти в умовах євроінтеграційних трансформацій, цифровізації освітнього середовища та реформування системи забезпечення якості освіти в Україні. Обґрунтовано, що кадровий потенціал кафедри охоплює не лише кількісні характеристики науково-педагогічних працівників, а й рівень їхньої професійної компетентності, наукової активності, академічної мобільності, здатності до інноваційної діяльності та професійного саморозвитку. Визначено основні напрями розвитку кадрового потенціалу кафедр, серед яких стратегічне кадрове планування, професійний розвиток викладачів, формування цифрових компетентностей, розвиток академічного лідерства, інтернаціоналізація діяльності та формування культури якості. Проаналізовано вплив системи акредитації освітніх програм на кадрову політику закладів вищої освіти. Встановлено, що акредитація стала важливим стимулом професійного розвитку викладачів та розвитку внутрішніх систем забезпечення якості освіти, водночас актуалізувавши проблеми надмірної формалізації оцінювання, адміністративного навантаження та орієнтації на кількісні показники діяльності. Особливу увагу приділено впливу воєнних дій на кадровий потенціал закладів вищої освіти, зокрема міграції науково-педагогічних працівників, зниженню наукової активності та посиленню кадрових ризиків у системі вищої освіти України.

ВИКОРИСТАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ДО НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ

Світлана Курінна — 2026-05-30

У статті розглянуто можливості використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у процесі підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти до науково-дослідної діяльності. Проаналізовано теоретичні засади впровадження ІКТ у вищу освіту, визначено роль цифрових інструментів у формуванні дослідницьких компетентностей здобувачів першого (бакалаврського) рівня вищої освіти. Окреслено основні напрями використання ІКТ у науковій діяльності здобувачів освіти, а також висвітлено переваги та проблеми їх застосування. Визначено етапи реалізації освітньої програми Дошкільна освіта щодо формування важливих компетентностей для організації та проведення науково-дослідної діяльності.

Розглянуто особливості використання інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у процесі підготовки майбутніх фахівців дошкільної освіти. Обґрунтовано роль ІКТ як ефективного засобу підвищення якості професійної підготовки, розвитку цифрової компетентності, дослідницьких умінь і пізнавальної активності студентів. Висвітлено основні напрями застосування ІКТ у навчальному процесі, зокрема використання електронних освітніх ресурсів, онлайн-платформ, цифрових інструментів для організації науково-дослідної діяльності та професійної взаємодії.

Проаналізовано педагогічні умови ефективного впровадження ІКТ у підготовку майбутніх вихователів, серед яких: інтеграція цифрових технологій у зміст освіти, формування інформаційної культури, забезпечення практико-орієнтованого навчання та розвиток критичного мислення. Акцентовано увагу на впливі ІКТ на підвищення мотивації до навчання, індивідуалізацію освітнього процесу та розширення можливостей самостійної роботи студентів. Запропоновано шляхи удосконалення підготовки майбутніх вихователів засобами цифрових технологій в процесі науково-дослідної роботи здобувачів.

ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІПРОФЕСІЙНОЇ МОБІЛЬНОСТІ МАЙБУТНІХ МЕНЕДЖЕРІВ-ЕКОНОМІСТІВ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Леся Лебедик — 2026-05-30

У статті досліджуються психологічні аспекти розвитку професійної освіти майбутніх менеджерів-економістів у контексті модернізації системи вищої освіти та підвищення вимог до професійної компетентності управлінських кадрів. Актуальність теми зумовлена зростанням ролі психологічної підготовки у формуванні професійної готовності майбутніх фахівців до управлінської діяльності. Сучасний менеджер-економіст повинен володіти не лише фаховими знаннями у сфері управління, а й розвиненими психологічними компетентностями, що забезпечують ефективну взаємодію з персоналом, прийняття управлінських рішень, формування сприятливого психологічного клімату в колективі та здатність до адаптації в умовах професійних змін.

У статті розкрито значення таких психологічних компонентів професійної підготовки, як емоційний інтелект, комунікативна компетентність, лідерські якості, здатність до саморефлексії та професійної мотивації. Проведений теоретичний аналіз психологічних аспектів формування поліпрофесійної мобільності майбутніх менеджерів-економістів у процесі професійної освіти засвідчив, що використання інтерактивних методів навчання, тренінгових програм та практико-орієнтованих освітніх технологій сприяє формуванню професійно важливих психологічних якостей майбутніх менеджерів-економістів.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СЕНСОМОТОРНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ

Елліна Панасенко — 2026-05-30

У статті здійснено теоретичне осмислення феномена сенсомоторної інтеграції як цілісного інтегративного феномена психічного розвитку дитини, що забезпечує узгодження сенсорних і моторних процесів у структурі її діяльності. Проаналізовано сучасні наукові підходи до трактування сенсорної інтеграції та обґрунтовано доцільність її розширення через сенсомоторний вимір як механізм переходу від сприймання до цілеспрямованої дії. Сенсомоторна інтеграція розглядається як динамічний процес, чутливий до впливу зовнішніх і внутрішніх чинників розвитку, що зумовлює необхідність її системного психолого-педагогічного супроводу. Визначено структурні компоненти сенсомоторної інтеграції (сенсорний, інтеграційно-переробний, моторний, регуляторний, когнітивно-діяльнісний та особистісно-адаптивний) і розкрито їх функціональну взаємодію. Окреслено особливості розвитку сенсомоторної інтеграції у дітей дошкільного віку з особливими освітніми потребами в умовах дистанційного навчання, що пов’язані з обмеженням сенсорного досвіду, зниженням рухової активності та зростанням ролі сімейного середовища. Обґрунтовано психолого-педагогічні умови забезпечення ефективності цього процесу, зокрема створення сенсорно збагаченого середовища, інтеграцію сенсорних і моторних дій у діяльності, індивідуалізацію впливів та партнерську взаємодію фахівців і батьків. Доведено, що реалізація зазначених умов сприяє формуванню сенсомоторних механізмів і забезпечує повноцінний психічний розвиток дитини в умовах дистанційного освітнього середовища. Акцентовано, що в умовах цифровізації освіти актуалізується потреба у розробленні інноваційних форм і засобів розвитку сенсомоторної інтеграції, адаптованих до дистанційного формату взаємодії. Підкреслено перспективність інтеграції міждисциплінарних підходів до вивчення означеного феномена з метою підвищення ефективності корекційно-розвивальної роботи з дітьми дошкільного віку з особливими освітніми потребами.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО ІМІДЖУ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ У СУЧАСНОМУ НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНОМУ КОНТЕКСТІ

Світлана Шехавцова — 2026-05-30

У статті розглянуто проблему формування професійного іміджу майбутніх педагогів в умовах сучасних трансформацій освітнього простору. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог до особистості вчителя, його професійної компетентності, комунікативної культури, цифрової грамотності та здатності ефективно взаємодіяти з учасниками освітнього процесу. Професійний імідж педагога трактується як інтегративна характеристика, що відображає сукупність особистісних, професійних, морально-етичних і поведінкових якостей, які формують позитивне сприйняття фахівця в освітньому середовищі та суспільстві.

Визначено основні етапи формування професійного іміджу майбутніх педагогів у процесі професійної підготовки. Перший етап – мотиваційно-ціннісний, який передбачає усвідомлення значущості педагогічної професії, формування професійних цінностей, позитивної мотивації до педагогічної діяльності та готовності до саморозвитку. Другий етап – когнітивний, що охоплює засвоєння знань про сутність професійного іміджу, його структуру, функції та механізми формування. Третій етап – діяльнісно-практичний, спрямований на розвиток професійних компетентностей, комунікативних умінь, навичок самопрезентації, педагогічної взаємодії та використання сучасних цифрових технологій. Четвертий етап – рефлексивно-коригувальний, який забезпечує оцінювання власних професійних досягнень, аналіз особистісних ресурсів, удосконалення професійної поведінки та корекцію іміджевих характеристик відповідно до вимог сучасної освіти.

Наголошено, що ефективне формування професійного іміджу майбутнього педагога є безперервним процесом, який поєднує професійне становлення особистості, розвиток педагогічної майстерності та формування конкурентоспроможності на ринку праці. У сучасному науково-педагогічному контексті важливого значення набувають цифрова культура, академічна доброчесність, емоційний інтелект, здатність до самоосвіти та професійної мобільності. Зроблено висновок, що послідовна реалізація визначених етапів сприяє формуванню позитивного професійного іміджу майбутніх педагогів, підвищенню якості їхньої професійної підготовки та успішній інтеграції в освітнє середовище.

РОЗВИТОК КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ КАФЕДРИ УНІВЕРСИТЕТУ ЯК ОБ’ЄКТ ЕКОСИСТЕМНОГО ЛІДЕРСТВА В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

Надія Васиньова — 2026-05-30

У статті розглядається трансформація підходів до управління кадровим потенціалом кафедри закладу вищої освіти в умовах глобальної турбулентності та цифрових викликів. Обґрунтовано перехід від ієрархічних моделей адміністрування до екосистемного лідерства, що розглядає кафедру як динамічний ресурс, здатний до самовідновлення. Своєчасність дослідження зумовлена необхідністю збереження інтелектуального капіталу в умовах поствоєнного відновлення та активної інтеграції штучного інтелекту в освітній процес.

Теоретично доведено, що традиційні лінійні моделі керівництва в кризових умовах призводять до деградації інтелектуального ресурсу, «загасання» творчої ініціативи та професійного вигорання науковців. Натомість запропоновано екосистемну модель, рушієм якої є механізм позитивного зворотного зв’язку. Автором візуалізовано логіку «висхідної спіралі» розвитку, де кожен завершений проєкт чи етап діяльності не просто фіксує результат, а створює якісно кращі умови для наступного циклу. Особливу увагу приділено розробці восьмикомпонентної системи інструментів лідерства, що включає прозору комунікацію, делегування, формування спільної візії, мотивацію, психологічну резильєнтність, інноваційну адаптивність, системний зворотний зв’язок та цифрову екосистемну фасилітацію. Доведено, що цифрові технології в цій парадигмі виступають не замінником людської праці, а інтелектуальним підсилювачем кадрового капіталу. Встановлено, що впровадження людиноцентрованих орієнтирів ЮНЕСКО через екосистемне лідерство забезпечує інституційну стійкість кафедри. Такий підхід дозволяє трансформувати внутрішні ресурси колективу у стратегічну перевагу, забезпечуючи безперервне відтворення та якісне оновлення потенціалу науково-педагогічних працівників незалежно від зовнішніх дестабілізуючих чинників.

ПРОЄКТНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ В МЕЖАХ ОСВІТНЬОГО КОМПОНЕНТА «ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ПРАКТИКУМ» З ОБРОБКИ МАТЕРІАЛІВ

Володимир Бондаренко — 2026-05-30

У статті розглянуто особливості реалізації проєктно-технологічної діяльності як ефективного засобу формування професійних компетентностей здобувачів технологічної та професійної освіти в межах освітнього компонента «Технологічний практикум» з обробки матеріалів. Обґрунтовано актуальність впровадження діяльнісного та компетентнісного підходів у процес професійної підготовки майбутніх фахівців. Визначено сутність проєктно-технологічної діяльності, її структуру та дидактичний потенціал у розвитку творчого мислення, технічних умінь та здатності до самостійного розв’язання професійно орієнтованих завдань.

Проаналізовано педагогічні умови ефективної організації проєктно-технологічної діяльності, зокрема використання проєктного методу, інтеграцію сучасних цифрових технологій, створення творчого освітнього середовища та індивідуалізацію навчання. Проаналізовано основні форми та методи роботи, що сприяють активізації пізнавальної діяльності здобувачів і формуванню їхньої професійної компетентності. Доведено, що застосування методу проєктів в освітньому процесі, зокрема в межах освітнього компонента «Технологічний практикум» з обробки матеріалів, підвищує ефективність навчання та сприяє гармонійному розвитку особистості здобувачів освіти.

РИЗИКИ МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ В МІЖНАРОДНІЙ КОМУНІКАЦІЇ ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СТІЙКОСТІ СТУДЕНТІВ

Валерія Мельник — 2026-05-30

У статті досліджено ризики маніпулятивного впливу в сучасній міжнародній комунікації та їх роль як чинника, що актуалізує потребу у формуванні інформаційної стійкості студентів. Виявлено, що в умовах активного інформаційного протистояння, посиленого глобальними цифровими технологіями, студентська аудиторія є однією з найбільш вразливих соціальних груп щодо маніпулятивного впливу. Охарактеризовано три основні типи маніпулятивних ризиків у міжнародному інформаційному просторі: когнітивні (дезінформація, фреймінг, ефект підтвердження упередження), психологічні (емоційна маніпуляція, апеляція до авторитету, сенсаційність і терміновість) та технологічні (deepfake-контент, алгоритмічні фільтр-бульбашки, цільовий мікротаргетинг). Розкрито психологічні механізми сприйнятливості студентів до маніпулятивного впливу, пов'язані зі специфікою юнацького вікового розвитку, зокрема незавершеністю формування критичного мислення та підвищеною чутливістю до соціального схвалення. Обґрунтовано поняття «інформаційна стійкість» як інтегративну компетентність, що включає критичне медіасприйняття, верифікаційні навички, психологічну резистентність до маніпуляцій та цифрову грамотність. Запропоновано педагогічну модель формування інформаційної стійкості студентів, яка ґрунтується на принципах психологічного «щеплення», проблемного навчання на основі реальних кейсів та рефлексивного аналізу медіаконтенту. Визначено перспективи подальших досліджень у напрямку розробки діагностичного інструментарію для оцінювання рівня інформаційної стійкості студентів та інтеграції відповідних освітніх модулів у навчальний процес ЗВО.

ПОДОЛАННЯ МОВЛЕННЄВОЇ ТРИВОЖНОСТІ У КУРСАНТІВ НА ЗАНЯТТЯХ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Олена Зеленська — 2026-05-30

У статті досліджується феномен мовленнєвої тривожності у курсантів – майбутніх льотчиків, вертольотчиків і офіцерів морально-психологічного забезпечення – у процесі навчання іноземної мови. Розглянуто природу, джерела та прояви мовленнєвої тривожності в умовах військового закладу вищої освіти. Здійснено аналіз вітчизняних і зарубіжних досліджень із проблематики мовленнєвої тривожності. Проаналізовано специфічні чинники, що зумовлюють підвищений рівень тривожності саме у представників зазначених категорій курсантів. Запропоновано комплекс педагогічних стратегій і методичних прийомів подолання мовленнєвої тривожності, адаптованих до особливостей військово-льотної підготовки. Обґрунтовано доцільність використання симуляційних вправ, рольових ігор з фаховим спрямуванням та технологій формативного оцінювання для зниження рівня тривожності курсантів.

МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ОРГАНІЗАЦІЇ УРОКІВ ЛІТЕРАТУРНОГО ЧИТАННЯ В СИСТЕМІ ПОЧАТКОВОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Інна Хижняк — 2026-05-30

У статті здійснено системний аналіз літературної освіти в початковій школі України щодо формування читацької компетентності учнів. Актуальність дослідження зумовлена модернізацією змісту початкової освіти в умовах реалізації Державного стандарту початкової освіти та концептуальних положень реформи «Нова українська школа», що передбачають компетентнісну спрямованість навчання, інтеграцію змісту та оновлення методики викладання. У розвідці схарактеризовано еволюцію нормативного забезпечення літературної освіти від державних стандартів 2000 та 2005 років до стандартів 2011 і 2018 років (оновлений варіант 2025 р.), простежено трансформацію назви навчального предмета («Читання» / «Літературне читання»), уточнення змістових ліній, принципів добору текстів і очікуваних результатів навчання. Проаналізовано особливості реалізації літературної освіти в межах двох чинних типових освітніх програм, окреслено відмінності в організації навчання читання (інтегрована та предметна моделі). Розкрито сутність понять «читацька компетентність» і «читацька грамотність» у контексті сучасних наукових підходів. Окрему увагу приділено методичним засадам організації уроків класного та позакласного читання, їх дидактичній структурі, типології, формам і прийомам роботи з текстом. Наголошено на значенні послідовності «первинний синтез – аналіз – вторинний синтез» у процесі сприймання художнього твору та ролі інноваційних технологій у розвитку читацької діяльності учнів. Зроблено висновок про системний, нормативно регламентований характер літературної освіти в початковій школі та її ключову роль у забезпеченні наступності навчання й формуванні читацької культури здобувачів початкової освіти.

CОЦІАЛІЗАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА ПЕРЕДУМОВА ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМПКТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Олена Ябурова — 2026-05-30

У статті обґрунтовано соціалізацію як системоутворювальну соціально-педагогічну передумову формування міжкультурної компетентності майбутніх учителів іноземної мови в умовах глобалізації та трансформації освітнього простору. Здійснено теоретичний аналіз наукових підходів до визначення понять «соціалізація», «соціальна активність» і «міжкультурна компетентність», розкрито їхню сутність, структурні характеристики та взаємозв’язок у контексті професійної підготовки педагогів.

Доведено, що процес соціалізації забезпечує засвоєння здобувачами освіти соціокультурного досвіду, норм, цінностей і моделей поведінки, необхідних для ефективної міжкультурної взаємодії. Наголошено, що саме через включення особистості у різні форми соціальної діяльності відбувається перехід від теоретичного осмислення культурних відмінностей до практичної здатності діяти в полікультурному середовищі. Особливу увагу приділено соціальній активності студентів як ключовому чиннику розвитку міжкультурної компетентності. Окреслено ефективні форми її реалізації: участь у волонтерських ініціативах, міжнародних проєктах, академічній мобільності, діяльності громадських організацій, міжкультурних заходах і студентському самоврядуванні.

Проаналізовано бар’єри соціалізації в іншомовному середовищі, зокрема мовний бар’єр і культурний шок, які впливають на комунікативну поведінку особистості, рівень її адаптації та готовність до міжкультурного діалогу. Визначено психологічні та лінгвістичні чинники їх виникнення, а також окреслено шляхи подолання через розширення практик живої комунікації, розвиток емоційного інтелекту та створення підтримувального освітнього середовища.

Підкреслено значення інтеграції формальної та неформальної освіти як умови формування цілісної міжкультурної компетентності, що включає толерантність, емпатію, відкритість до іншого культурного досвіду, здатність до рефлексії та ефективної взаємодії. Доведено, що соціалізація є динамічним і безперервним процесом, який забезпечує професійне становлення майбутнього вчителя іноземної мови та його готовність до роботи в умовах культурного різноманіття.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі модернізації підготовки майбутніх учителів іноземних мов, зокрема при розробленні освітніх програм, інтеграції неформальних форм навчання та створенні освітнього середовища, орієнтованого на розвиток міжкультурної взаємодії.

ЦИФРОВА МОДЕЛЬ ОСВІТНЬОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В КОНТЕКСТІ СИСТЕМНОЇ ПЕРЕБУДОВИ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

Володимир Іванчук — 2026-05-30

У статті розглянуто цифрову модель освітнього менеджменту як актуальний напрям системної перебудови освіти в Україні в умовах глобалізації, цифрової трансформації, воєнних викликів і післявоєнного відновлення. Проаналізовано зарубіжні та вітчизняні підходи до управління освітою, зокрема централізовану, децентралізовану, партнерську, ринкову й адаптивну моделі освітнього менеджменту. Обґрунтовано доцільність виокремлення цифрової моделі як самостійної сучасної моделі, що ґрунтується на використанні даних, цифрових платформ, інтегрованих інформаційних систем, аналітики, кібербезпеки, цифрової етики та управлінського лідерства. Наголошено, що для України така модель має особливе значення, оскільки сприяє забезпеченню безперервності освіти, підвищенню прозорості управлінських рішень, підтримці інклюзивності, стійкості та адаптивності освітньої системи.

МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ МІЖКУЛЬТУРНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗАСОБАМИ КОГНІТИВНО-ПРАГМАТИЧНОГО АНАЛІЗУ ДИСКУРСУ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКИХ ТА ПОЛЬСЬКИХ ТЕКСТІВ)

Олена Колган — 2026-05-30

У статті подано технології когнітивно-прагматичного аналізу українських та польських мовно-літературних текстів у контексті міжкультурної комунікації, де було сформульовано теоретичні та практичні узагальнення. Доведено релевантність застосування інтегративної когнітивно-прагматичної парадигми для дослідження міжкультурного дискурсу. Встановлено, що ефективність комунікації між представниками української та польської лінгвокультур залежить не лише від мовної компетенції, а й від здатності до адекватної дешифровки ментальних кодів, закладених у текстових структурах. Виявлено спільну концептуальну основу досліджуваних текстів, зумовлену належністю обох народів до слов’янського культурного ареалу та спільністю історичного досвіду. Мовний аналіз польського тексту є комплексним процесом, що потребує глибоких знань польської граматики, лексикології та стилістики, а також здатності бачити, як окремі мовні елементи об’єднуються в єдину систему для створення цілісного повідомлення; проаналізовано теоретичні засади когнітивно-прагматичного підходу до вивчення дискурсу та визначити його методичний потенціал у контексті міжкультурної комунікації; уточнено зміст поняття «міжкультурна комунікативна компетентність» та схарактеризувати її структурні компоненти стосовно навчання студентів-філологів; визначено лінгвокультурні особливості українських та польських дискурсивних текстів, релевантні для формування міжкультурної комунікативної компетентності; розроблено принципи відбору та критерії систематизації українських і польських текстів як навчального матеріалу для когнітивно-прагматичного аналізу; обґрунтовано методичну систему формування міжкультурної комунікативної компетентності засобами когнітивно-прагматичного аналізу дискурсу; виявлено роль етнокультурного компонента в процесі інтерпретації текстів, акцентуючи на засобах подолання лакунарності та запобігання комунікативним девіаціям; систематизовано результати порівняльного аналізу для розроблення рекомендацій щодо оптимізації діалогу між представниками української та польської лінгвокультур.

ІНТЕРАКТИВНЕ ЦИФРОВЕ СЕРЕДОВИЩЕ У СИСТЕМІ КОРЕКЦІЙНО-РОЗВИТКОВОЇ РОБОТИ У ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ З СИСТЕМНИМИ ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

Вікторія Кордонець — 2026-05-30

У статті розглянуто проблему використання інтерактивного цифрового середовища у системі корекційно-розвиткової роботи зі здобувачами освіти із системними порушеннями мовлення в умовах цифровізації сучасної освіти. Обґрунтовано актуальність інтеграції SMART-технологій у спеціальну та інклюзивну освіту як засобу підвищення ефективності логопедичної допомоги, індивідуалізації корекційного впливу та активізації мовленнєвої діяльності здобувачів освіти.

Акцентовано увагу на значенні інтерактивної взаємодії, мультимедійного супроводу, гейміфікації та логоритміки у розвитку фонематичних процесів, лексико-граматичної складової мовлення, комунікативної компетентності й пізнавальної активності здобувачів освіти із системними порушеннями мовлення. Представлено результати практичного впровадження інтерактивного цифрового середовища у дистанційному форматі корекційно-розвиткової роботи зі здобувачами освіти молодшого шкільного віку. Встановлено, що використання SMART-технологій сприяє підвищенню мовленнєвої мотивації, розвитку комунікативних умінь та оптимізації логопедичного супроводу в системі спеціальної освіти.

ФОРМУВАННЯ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ ЗВО НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ

Олена Решетняк — 2026-05-30

У статті розглянуто особливості формування лексичної компетентності студентів ЗВО під час вивчення української мови за професійним спрямуванням, зокрема обмеження застосування сленгізмів, схарактеризовано поняття сленгу та його статус у системі нелітературної лексики, визначено основні джерела формування студентського сленгу, здійснено класифікацію поширених сленгових одиниць у сучасному українському молодіжному мовленні, проаналізовано їх функції в комунікації. Продемонстровано дидактичну сутність порушеної проблеми у площині викладання української мови за професійним спрямуванням: акцентовано, що робота над нівелюванням застосування сленгізмів сприяє формуванню мовної культури майбутніх фахівців, їхньої професійної орієнтації. З’ясовано, що сленг не лише відбиває специфіку комунікації молодого покоління, його культурні орієнтири, соціальні практики та вплив глобалізованого інформаційного простору, а й засмічує професійне мовлення.

ОСОБЛИВОСТІ ГЕНДЕРНОГО СТАНОВЛЕННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

Ян Курінний — 2026-05-30

У статті розглянуто особливості гендерного становлення дітей дошкільного віку як важливого аспекту їх соціалізації. Проаналізовано основні теоретичні підходи до розуміння гендеру, визначено чинники формування гендерної ідентичності в дошкільному дитинстві. Окреслено роль сім’ї, закладу дошкільної освіти та соціального середовища в процесі гендерного розвитку дитини. Розглянуто вплив основних чинників на процес статевого становлення дошкільників (біологічних, соціальних, психологічних та педагогічних).

Визначено педагогічні умови, що сприяють гармонійному гендерному становленню дітей (створення гендерно чутливого освітнього середовища, формування позитивної гендерної ідентичності, врахування психологічних та індивідуальних особливостей дитини дошкільного віку, використання ігрової діяльності як засобу гендерного виховання дошкільників, співпраця закладу дошкільної освіти з батьками вихованців, компетентність вихователя закладу дошкільної освіти.

МІЖДИСЦИПЛІНАРНИЙ ВЗАЄМОЗВʼЯЗОК МІЖ ОСВІТНІМИ КОМПОНЕНТАМИ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧОГО СПРЯМУВАННЯ ОПП «СЕРЕДНЯ ОСВІТА (УКРАЇНСЬКА МОВА І ЛІТЕРАТУРА). СЕРЕДНЯ ОСВІТА (АНГЛІЙСЬКА МОВА ТА ЗАРУБІЖНА ЛІТЕРАТУРА)» ПЕРШОГО (БАКАЛАВРСЬКОГО) РІВНЯ

Наталія Лисенко — 2026-05-30

Міждисциплінарний взаємозв’язок між освітніми компонентами літературознавчого спрямування допомагає здобувачам набути компетентності, які є важливими для успішної кар’єри за предметними спеціальностями А4.01 Середня освіта (Українська мова і література) і А4.02 Середня освіта (Мова та зарубіжна література (із зазначенням мови)) спеціалізації А4.021 Англійська мова та зарубіжна література. У межах освітньо-професійної програми «Середня освіта (Українська мова і література). Середня освіта (Англійська мова та зарубіжна література)» завдяки міждисциплінарному підходу можна вивчати освітні компоненти літературознавчого, зокрема обовʼязкові: «Вступ до літературознавства», «Історія української літератури», «Зарубіжна література», «Фольклор», «Методика навчання української та зарубіжної літератури» і вибіркові: «Дитяча література», «У світі сучасної підліткової літератури», «Література рідного краю», «Інновації у методиці викладання літератури», «Українська література діаспори», «Антична драма: здобутки та вплив на подальший розвиток європейської драматургії», «Мовно-літературний аналіз тексту», «Україна у світовому літературному просторі», «Використання інформаційно-комунікаційних технологій на уроках літератури», «Література початку ХХІ століття» «Сучасний урок літератури: теорія, методичний інструментарій, технологія», «Українська література у світі», «Література Давнього Сходу».

У межах дослідження передбачено використання комплексу наукових методів. Зокрема, метод спостереження надав змогу зібрати, систематизувати й узагальнити теоретичні відомості за обраною проблематикою. Описовий підхід було застосовано для аналізу авторських методик і підходів до міждисциплінарної взаємодії. Для глибшого розкриття сутності та переваг міждисциплінарності використано контекстуально-інтерпретаційний аналіз. Водночас порівняльний метод сприятиме виявленню спільних і відмінних рис у реалізації міждисциплінарних зв’язків під час вивчення окремих освітніх компонентів літературознавчого спрямування.

Виявлені міждисциплінарні зв’язки між освітніми компонентами літературознавчого циклу засвідчують зростання значущості літературної складової в структурі освітньо-професійної програми. Компетентності, що формуються в межах предметних спеціальностей під час опанування цих освітніх компонентів, мають вагомий вплив на розвиток особистості, зокрема через вивчення творів світової літератури.

РОЗВИТОК ДІЄВИХ ПІДХОДІВ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ (50-60-ті рр. ХХ СТОЛІТТЯ)

Євген Роздимаха — 2026-05-30

У статті здійснено комплексний аналіз процесів формування історичних передумов та особливостей становлення дієвих підходів до підготовки робітничих кадрів у системі професійної освіти. Дослідження акцентує увагу на чинниках, що визначають характер освітніх стратегій, серед яких: соціокультурне середовище навчально-виховних закладів, психологічні та соціальні особливості учасників освітнього процесу, а також організаційні моделі планування. Вивчення цих аспектів розглядається як одне з актуальних завдань сучасної педагогічної науки, оскільки вони безпосередньо впливають на якість та результативність освітньої діяльності.

Історичний досвід професійної освіти виступає важливим джерелом для вдосконалення сучасного навчально-виховного процесу. Його осмислення потребує врахування дієвих педагогічних підходів, які формувалися у відповідних історичних умовах та визначали функціонування освітніх закладів. Автори статті аналізують соціальні та організаційні впливи з позицій педагогічної науки, розглядаючи їх як системоутворюючі чинники, що забезпечують розвиток професійної освіти у визначений історичний період. Метою дослідження є реконструкція історичних особливостей розгортання професійної освіти в Україні у 50–60-х роках ХХ століття. У цьому контексті важливим завданням є формування цілісного розуміння місця історичних обставин у процесі становлення освітніх стратегій, які, будучи супутніми до навчально-виховної діяльності, водночас здійснювали на неї безпосередній і довготривалий вплив. Усвідомлення механізмів формування педагогічних стратегій у зазначений період має значну наукову та практичну цінність для сучасної педагогічної спільноти. Воно дозволяє розглядати напрацьований інструментарій викладання як важливий досвід, що може бути використаний для оптимізації сучасного навчально-виховного процесу та підвищення його продуктивності.